Тарас Чорновіл дає майстер-клас порівняльного дослідження тенденцій сучасної «зеленої» влади у віддзеркаленні процесів, що відбувалися в керівництві СРСР напередодні його безславного краху.
Ще позавчора, коли я писав тут про дно-дна в особі Кравчука, як кандидата на головного переговірника від України та повноважного представника держави у Мінській тристоронній групі, більшість із нас були переконані, що це тільки зєліні галюніки під час чергового виступу в наркотичному дурмані. Усі ж розуміли, що є межа безглуздю й так далеко вже зайти не може. Нема межі, як і нема такого дна, де вже ніхто б не постукав знизу.
До старого маразматика й абсолютно керованого Медведчуком Кравчука добавилося ще одне “нове обличчя” – так само припаркований на медведчуківській стоянці тричі екс-генпрокурор Піскун – ідеальне “нове обличчя”. Уже згадував, що Володимир Литвин зараз, либонь, стоїть перед дзеркалом і вправляється в рімейку свого сакраментального: “Україні потрібен Литвин!” А на Байковому кладовищі пазурами рветься крізь бетон Щербицький – настав час і йому паслужіть савєтскому атєчєству.
А пригадуєте, коли СРСР остаточно почали називати “страной победившего старческого маразма”? Ні, не при Брєжнєві. Тоді більшість ще побоювалися. А на початку 1984 року, коли після двох “ах как скоропостижно и безвременно” генсеком ЦК КПСС поставили (чи, точніше, притулили, підперли) К.У.Черненка. Навіть у військах (я тоді служив у армії) офіцери вже не криючись висловлювали саме таку крамолу.
Кравчук – персоніфіковане уособлення ще тої “страны победившего старческого маразма” – кров від крові, плоть від плоті. Піскун – символічний образ відтворення в сьогоденній дійсності забутих старих і поношених привидів минулого. Але старечий маразм державного рівня має завершуватися й скріплюватися на самій верхівці. І хто вам сказав, що сорок років різниці у віці та до сорока в історичній перспективі стануть цьому на перешкоді? Оце нещастя Янєлох усе частіше, особливо в тому блеянні під Охматдитом, до карикатурних тонкостей повторює образи старих маразматиків часів перезрілого СРСР. А його “побудуєм якийсь літак, будемо усіх бомбить…” і все інше видавлене через паузи й екання, дасть фори навіть Брєжнєву з його “сіські-матіські” на 24 з’їзді КПСС.
То з новими обличчями вас! Кого там ще мали зробити разом? Черга “достойних” аж до обрію. Про Николу Яновіча теж не забудьте…
