Відомий кадровий український дипломат пояснює глобальну ситуацію з китайською навалою
Helgi Sharp в простій і зрозумілій формі показав небезпеку для України, яка прямо випливає з інфантильних загравань Зеленського з кривавим комуністичним режимом хунвейбінів в КНР.
Рівно за день до приїзду Зеленського в Німеччину, Меркель заявила, що шість західноукраїнських балканських держав «через геополітичні причини» стануть новими членами ЄС. Йдеться про Албанію, Сербію, Північну Македонію, Боснію і Герцеговину, Чорногорію та Косово. Україні в цьому переліку місця не знайшлося.
Потім члени уряду Німеччини пояснили таку терміновість приєднання цих країн до ЄС «загрозою їх відриву від європейської сім’ї». І мова йде не тільки про політичну загрозу, а й про економічну — на Балканах активно зростає вплив Китаю. Пекін не висуває політичних вимог, не вимагає дотримання прав людини або проведення реформ, натомість пропонує дешеві кредити і фінансування проектів. У Європі заявляють про небезпеку китайської «дипломатії боргової пастки». Балканські країни вже і без того винні Пекіну величезні суми. До наприкладу, борг Чорногорії Китаю становить близько 103% від ВВП країни. І це при тому, що економіка однієї китайської провінції Цзянсу, площею з Ростовську область, приблизно дорівнює економіці всієї Росії.
А тепер трохи фактів. Згідно з дослідженням німецького центру MERICS, у Євросоюза є «стратегічна залежність» від Китаю по 659 категоріях товарів, а по 103 категоріях – навіть «критична залежність». Зокрема, мова йде про хімічну, фармакологічну промисловості та електротехніку. Як зазначає MERICS в іншому своєму дослідженні, офіційний Пекін має на меті представити китайську політичну та економічну модель як конкурентоспроможну і навіть порівняно кращу, ніж західна ліберальна демократія. «Китай вже не просто біля воріт Європи, він всередині», — констатують дослідники.
Дійсно, протягом останніх 20 років китайці активно скуповували європейські компанії — основний вид прямих інвестицій Китаю в Європу. І в ключових європейських столицях заклопотаність активністю з боку китайців почала втілюватися на практиці з 2019 року, все більше країн стали ретельніше підходити до китайських вкладень, блокуючи окремі угоди. Корективи європейської політики щодо КНР стали очевидними після приходу адміністрації Байдена. Новий господар Білого дому не тільки жорстко налаштований щодо Пекіна, але і прагне того, аби політика Вашингтона і європейських столиць в цьому напрямку була максимально скоординованою. Так, з подачі Байдена, «Велика сімка» запустила ініціативу, що передбачає залучення 40 трильйонів доларів для інфраструктурного розвитку країн, надто вже «зав’язаних» на Китай.
Іншими словами, ми бачимо ретельно продуману і узгоджену політику США і ЄС щодо протистояння гегемонії Китаю і «витягування» з-під її впливу європейських країн, які вони вважають важливими для себе.
Що робить в цей час Україна? Вірніше, влада, Зеленського. Тупо попадається на гачок Пекіна, з якого зараз намагається зіскочити вся Європа.
Одним з найголовніших досягнень П’ятого президента було закріплення в Конституції України її Євроатлантичного курсу. Здавалося б, туди і треба рухатися, не зважаючи ні на що. Але ні. Залишаючись підлітком в душі, Володя Зеленський по-дитячому образився на великих дядьків з Америки і Європи, що його терміново кудись там не прийняли, і вирішив показати їм «кузькіну мать» небезпечним фліртом з Росією і Китаєм.
Днями лідери фракції «слуг» добалакалися в ефірі китайського телеканалу мало не до того, що Україна переймає китайський досвід управління країною, а вчора Зеленський і Сі Цзіньпін вирішили укласти угоду про безвіз.
Виходить, Петро П’ятий прорубав вікно в Європу, а Вовик Пів-на-шосту відкриває двері перед китайською експансією, яка зараз, за допомогою цього безвізу, хлине сюди стрімкою річкою Хуанхе. І це перед самим візитом до США, під час якого наш сонцесяйний має намір щось там «порєшать».
Думаю, візиту або не буде, або він виявиться таким же непотрібним, як і до Німеччини. Причина проста: спостерігаючи абсолютну непослідовність зовнішньої політики Києва, західні партнери все ближче до того, щоби просто махнути на нього рукою. Так, США будуть підтримувати нас завжди, але тільки в якості останнього європейського форпосту перед російською загрозою. Але, ані на йоту більше. І це триватиме доти, доки в Україну не прийде влада, орієнтована виключно на західні цінності. Яка не шукатиме миру в очах Путіна і яка задля шантажу не відчинятиме двері перед китайською експансією.
Ви просили правду — на жаль, вона така. У підготовці статті використані матеріали Bloomberg, The Wall Street Journal, Віталія Семенченко, Мілан Лєліч.
